Раздел 3 выпуска 1 альманаха Проникновенность Наши гости +38-0634766300

Энциклопедия романтики и целительных стихов



Приводим некоторые стихи с третьего раздела первого выпуска альманаха Проникновенность

 

Тоня К

Одесса

 

***

Я хочу, чтобы ты остался в моей памяти

Светлым образом, приятным ощущением

Чтоб в душе моей  горела  ярким пламенем.

Искра от внезапного общения

Я хочу - и это так естественно

В памяти держать мгновенья радости

Да и  то, что два сердцебиения

Бились  унисон  в минуты слабости

Я хочу –  наверно  -  так случается

Задержать хоть  миг  в  пространстве времени

Женской слабостью все это называется

Я хочу! И это - вне сомнения!

 

 

 

***

На просвет рентгеновский

Доброта   не светится

И не сделать из нее Вам

компрессов   Дюжину

С добротою можно

Только встретиться

Просто так  -

                За  завтраком, 

                               Или  за   ужином!

Катя Дениско
Полтава

Слова, яких ми
вимовить не встигли,
І келих недопитого вина,
І запах здалеку
осінніх яблук стиглих
Снігами вкрила вже зима.

Життя, мов потяг.
 Знову не встигаєш
Зіскочить там,
де жде тебе тепло.
Лише в вікно купе
 усе спостерігаєш,
А потяг далі йде,
зупинку замело...

О люди, стійте!
 Як же так,
 не поспішайте,
Натисність "стоп",
 як боїтесь стрибнуть.
І вимовіть слова,
 часу не гайте,
Що розтопити сніг,
 щоб щастя повернуть.
***
Загорнулись у смуток обоє,
Наче плащ новий одягли.
І фальшиво сміємся з тобою
Один одному кажем:
"Такими й були"

Та хіба це можливо сховати -
Смутку плащ,
кришталеве "люблю",
Лід в очах і
 бажання кричати,
Біль у серці –
 цю кару німу.

Тож давай
як птахи розлетімось,
Поскидаєм
 у прірву плащі
І розправимо
 вільніі крила...
Розлетімось,
дві різні душі.
***
Як хотів би пригорнути,
Обійняти сильно-сильно,
Цілувати без кінця...
І казати-Ти -МОЯ!
Хтось би може здивувався,
Прочитавши ці рядки,
А для мене - все насправді,
Мій бо ВСЕСВІТ - тільки ТИ!

***
Життя котилось
 колесом важким.
Шуміли сосни,
 плакав тихо вітер...
А ніч здавалась..
.Все було не тим,
Не та весна,
 не ті слова і квіти.

І раптом ти.
 Маленький вогник –
 звідки?
Та як же ти
 пробрався кріз туман?
А кажуть- не бува чудес
 на світі,
А кажуть люди-
щастя не бува.

Нехай і так,
не розповім нікому.
Ти - спокій мій,
 ти наче у ві сні.
Я тільки загорнусь
в твої долоні...
Коханий, в них
 так затишно мені.

Ковальчук Таня
Полтава

Дощі у Львові

Дощі у Львові.
 Осінь у плащі.
Старі кав’ярні
 манять перехожих...
Дощі, мабуть,
комусь не до душі,
Та дні без них,
немов близнята,схожі.

Десь блукає диво Львовом-
Лабіринтом снів...
Не порушуй тишу словом,
Осінь любить Львів...

Небо заглядає
 у калюжі,
Осінні зливи
не ховають сліз,
А кіт-приблуда
 мокрі очі мружить,
У золотого лева
 мокрий ніс.

Десь блукає диво Львовом-
Лабіринтом снів...
Не порушуй тишу словом,
Осінь любить Львів...


Оксана Яцик


Львівські рапсодії

Я тиху,темну ніч
зустріла у дорозі.
Я відчувала щось,
 в що вірити невзмозі!
І бачила красу доріг
нічних, безмежних.
Малюнки гір стрімких –
 беззвучно протилежних.

Маленькі ріки так
 безшумно шепотіли,
Вони мене чекали,
сказати щось хотіли
А я минала їх –
 місточок за місточком.
Дерева шелестіли –
 листочок за листочком.

Таїнство гір нічних –
люблю їх до безтями,
І страх, що зачаївсь
 стежками та лісами,
та вогник,що блиснув
 з віконечка хатини -
Посеред всіх вогнів –
 він був лише єдиний!

Ностальгія.

Ти -моя ностальгія,
моя тінь та спогад,
Весна та осінь,
зимовий листопад.
Мій літній сон,
в якому я скупалась,
Остання мить,
в яку я закохалась!
У Тебе стільки вад –
 не порахуєш!
Не розумію –
 плачеш чи жартуєш?
І на життя своє
знов нарікаєш,
Але ж щасливий Ти –
хіба ж не знаєш?
Скільки разів
собі я дивувалась?
Скільки разів
у Тебе закохалась?
Але, напевно,
тільки раз - навіки -
В одного –
 не для мене - чоловіка!

ВАЖЕЛІ

На важелях стоять дві половини -
А треба вибрати лише одну - єдину,
Який же вибір я зробити зможу?
І як собі у цьому допоможу?

На важелях мої всі сподівання -
Моя жага, моя любов,кохання .
Я виберу - і згасну в темній тиші,
А потім скажу,що нічого вже не вийшло.

На важелях моя правдивість й совість,
Що оберу за них - за те - натомість.
І ким я буду, через що пройду я?
Що втрачу або що знайду я?

На важелях...Сама сміюся з себе -
Я їх придумала - вони - Земля та Небо,
Земля ж до Неба трохи - задалеко,
І відстань подолати цю нелегко.

Я виберу щось третє - середину,
І не ділитиму на різні половини
Мою любов, честь,совість та кохання.
Заселю в душу спокою визнання!


***
Я думала довго й вагалась.
До мене тривога підкралась,
Неспокій вселився у душу
І я з ним чомусь жити мушу.
Я вірила в правила певні,
І навіть надії таємні
Мені просто маревом здались!
А зараз до мене підкрались!
Мабуть, я зчерствіла, змінилась
І сни мені дивні наснились.
У сні - ангел світлий та темний
За мене боролись таємно.
Я чула цю їхню присутність,
але вже заплутана сутність,
Я ж зрадила просто собі.
Два ангели в цій боротьбі
Неначе даремно змагались.
А я все вагалась й вагалась.
Все стихло.Усе примирилось,
бо ангели просто втомились!
Ніхто не отримав нічого.
Ніхто не здолав перемоги.
Мені вже не бути собою,
Мені жити тільки тобою.
Мені вже всього не забути
І разом тебе не відчути!
Так прикро, так сумно - до болю.
Я хочу летіти на волю!
 
 ***
 Це "щось" за мене є сильніше,
І після того стане гірше,
Але цікавість переймає
Й свідомості уже немає.

Я чую пристрасть,тиху слабість,
Солодку ніжність та спонтанність,
Якусть жіночість,невагомість,
А потім - біль та жаль натомість

Жага кохання та любові,
Інстинкт із рухами без мови
Шаленість у очах з благанням.
Жага любові та кохання!

РОЗДУМИ

Я думала довго й вагалась.
До мене тривога підкралась.
Неспокій вселився у душу
і я з ним чомусь жити мушу!
Я вірила в правила певні.
І,навіть, надіїтаємні
мені просто маревом здались.
А зараз до мене підкрались!
Мабуть,я зчерствіла,змінилась
І сни мені дивні наснились.
У сні - ангел світлий та темний
за мене боролись таємно.
я чула цю їхню присутність,
але вже заплутана сутність,
я ж зрадила просто собі.
Два ангели в цій боротьбі
Неначе даремнозмагались.
А я все вагалась й вагалась...
Все стихло...Усе примирилось.
Бо ангели просто втомились.
Ніхто не отримав нічого,
ніхто не здолав перемоги.
Мені вже не бути собою,
мені жити тільки Тобою,
Мені вже всього не забути,
Мені вже Тебе не відчути!
Так прикро, так сумно - до болю
Я хочу летіти на волю!

Різдвяні відчуття.

Перша зіронька у синім небі,
Спокій й затишок у серці в Тебе,
і кутя медова на столі -
Все так рідне й радісне Тобі!

Почуттями сповнена родина,
В вечір цей - вона така єдина,
Звуки коляди та ніжний спів,
Це святе - Ти зберегти зумів!

Неважлива за вікном погода,
неважливі всі дрібні незгоди,
За вікном - Нечуване Різдво -
І таким воно ще не було!

За вікном - Ти чуєш дух свободи?
Моє місто пахне ним завжди!
Я горджусь своїм вільним народом,
І сьогодні - найвільніші ми!

Перша зіронька у синім небі!
Нам додому поспішати треба!

Квітка.

Квітка,краса якої незрівняна
Квітка, така тендітна та кохана!
Віра, з якою Ти зростала та зросла,
Пристрасть, з якою Ти кохала - як могла.

Здатність любити всіх навколо як себе,
Серце, яке шалено добре та мале.
Подих, з яким Ти новий день почала.
Погляд, який Тобі природа дарувала!

Квітка - єдина і шальна весна.
Душа Твоя дзвінка, немов струна.
Квітка!
Звідки?

Ти - моя ностальгія, моя тінь і спогад.
Весна та осінь,зимовий листопад.
Мій літній сон, в якому я скупалась,
Остання мить, в яку я закохалась.

У Тебе стільки вад - не порахуєш!
Не розумію - плачеш чи жартуєш!
І на життя своє знов нарікаєш!
Але ж щасливий Ти - хіба ж не знаєш?

Скільки разів собі я дивувалась.
Скільки разів у Тебе закохалась?
Але,напевно , тільки раз навіки -
в одного не для мене - чоловіка!

 

Олена Гаран
 Полтава

***
Вогні.Передмістя.
Ми дуже
                             далекі
Вишиваний світ
 облітає
                        на кроснах
вже кануло небо
 в бездонні  
 криниці
Дощі зустрічали
у небі лелеку.
Чийсь страх оживав
 і гойдався
                              на  соснах
Здригалися тіні.Тьмяніли зіниці.
Притишені кроки.І води глибокі
І день віддалявся за обрії ночі
Горіло й згасало у вогнищі _листя
Ховалися звірі сумні й кароокі.
А зоряні лики суворі й пророчі...
Далеко-далеко...
Вогні
                   Передмістя.
***
Зачаруй ,і зігрій, і зваб мене
Білим сонцем,холодним_листям
Зупини мене,сестро-яблуне
Десь далеко за передмістям.
Дні ступають ногами босими
Сни шукають легкої здобичі
Ясени  вже умились росами
Й затремтіли в зеленім вогнищі
Тінь свою  на землі залишу я
І дощем увійду в криниченьку
Та й полину до моря тишею-
Захисти мене,сестро-річенько

***
Незаспані очі.
Я вимовчу право
                              на сни.
В далекого Бога,
що ходить
                     сумними дахами
тамуючи подив,
розкриється
                        небо над нами
і чорні дерева
огорне туман  
таїни.
Заповнять кульбаби пустелю
      Асфальтових  тріщин
Всміхнеться метелик в далекім
                                    Куточку вікна
Вже креслять
у небі граки
                              Ієрогліф „Весна”
І зорі над містом
такі урочищі і
                              Віщі                                
***
На порозі зими
осінь гнізда
плела
З кінських грив,
павутинок
і скалок тепла
І вплітала вона у спустошені сни
Золотаві вітрила
і спомин
весни
А в озерах очей спочиває
        луна
Голос трав чує кінь мій
 і клик
табуна
Їх розмова без слів.
Тихе
 таїнство дум
Сад старий догорів
.Де
оселиться сум?
Літа мить витікає
крізь решето
       днів
Рік помер.
Сивий замок на рік
 постарів
Кінь краплини осінні
ловив на
 льоту
І ріка відзеркалень
Несла
самоту
Вичах темний колодязь.
В його
     глибині
Непотрібне питання
лишилось
  на дні
І оманливий день
незабутих
осонь
Небо літа зховаю
у память
долонь
***
прощавай
жовте вогнище
сонця золотом
з листя зіткане
зорі вранішні
 в небо падають
поза памятю
поза відстані
на легкі килими
 бабусині
урочисто дерева
зходяться
ой на кожному килимі
осінь
білим по білому
і говорить колиска
з тишею
про лелеку
у небі вирію
чорнобривцями
рясно вишите
сонце сну мого
прощавай
***
задощить
на огудини
вицвілу суть
до світання
до сонця
до серця
до Бога
на весь світ
на весь серпень
так стрімко й волого
на поля
що в долонях
колосся несуть
я відкрию віконце
і небо впущу
задощить
ось побачиш
я хочу
я вірю
і зберуться крайнеба
дерева
і звірі
з ластівками
творити молитву дощу
***
збирати
коралі
кригкого намиста
скликала печалі
сумна і пречиста
із вітром до шлюбу
все далі від себе
на спомин
на згубу
залишиться небо
чекає
палає
так низько
барвисте
а що йому далі
залишиться пісня
на спалах
на сполох
на спогад
на спомин
осіннього сонця
оманливий сонях
у серці
серпнево
ожинові сльози
ще тисяча снів
до найперших морозів


Евгения Маклакова
 Днепродзержинск

***
Забываются ночи,
забываются дни,
Где мы может быть вместе,
 где мы может одни,
Где ложится на плечи
тихо-тихо рука,
Где признанья навечно,
где нет слова «пока».

Я хочу оказаться
возле края Земли,
Где горят зыбко свечи
и мерцают огни,
Где глаза твои рядом,
 и полет мотылька,
Где признанья навечно,
где нет слова «пока».

Я хочу снова видеть
свет луны на воде,
Где нельзя ненавидеть,
мои мысли нигде,
Где хочу я услышать
твоего звук звонка,
Все признанья навечно,
 нет здесь слова «пока».

Тихо плещутся волны
 о безмолвный гранит,
Свет луны льется с неба,
 она тоже не спит,
Море мерно качает
где-то тело буйка,
Все признанья навечно,
нет здесь слова «пока».

Знаю я, что не будем
проводить вместе дни,
Что мы врозь и навечно,
 друг без друга, одни,
Все равно вспоминаю,
 как ласкает рука…
Нет признаний навечно,
есть лишь слово «пока».

Среди бурь и затиший,
средь мирской суеты,
Знаю я, что на свете
где-то рядом и ты,
Нашу встречу запомню
 на года, на века…
Нет признаний навечно,
есть лишь слово «пока».

И пока говорю я «Спасибо» судьбе,
Что устроила встречу и мне, и тебе,
Что касалась тебя моя ночью рука…
Нет признаний навечно,
 есть лишь слово «пока».

У судьбы есть свои
муравьи и причуды,
Знаю я, что с тобой
никогда я не буду,
Все равно буду помнить,
 как ласкает рука…
Нет признаний навечно,
есть лишь слово «пока»…
Из начала в начало,
каждый день в новый день,
От причала к причалу,
из апреля в апрель.
Так и жизнь пробегает,
незаметно скользя
По волнам откровений
тленного бытия...


***
В супружестве всего страшнее
будни,
Они съедают чувства и любовь,
И трудно сохранить минуты,
Когда от страсти закипает кровь.
Супружество - тяжелая работа,
Работа мысли, тела и души,
Страшна во время ласк зевота,
Она разменивает чувства на гроши.
Супружество, как хрупкое стекло,
Его разбить так просто и легко
Хоть словом, хоть движеньем
неуклюжим,
Его беречь, его лелеять нужно,
Ведь чашку, что разбили впопыхах,
Не склеить, не сложить уже никак.   
***

Снова осень листок желтый треплет,
Отрывая от ветки его,
Только он не спешит, что-то медлит,
Он не хочет понять одного,
Что прошло его летнее время,
Что наступят вот-вот холода,
Что накроет его снега бремя,
Что замерзнет на речке вода,
Что его братья-сестры упали
И лежат на холодной земле...
Неужель свои дни растеряли
Мы в промозглом сыром феврале?
Только в сердце надежда теплится,
Что наступит, быть может, весна,
Что любовь еще заискрится
Нежным светом - светла и ясна...         
***
Зима закрила для любові душу,
І серце понівечене щемить,
Щомить каміння падає
 і скелі рушить,
У скелі теж є серце, що болить.
Але людина - то міцніше скелі,
Як фенікс з попелу вона встає
І зходить знову на нові щабелі,
І знову щастя живну воду п'є...
Надія завжди серце зігріває,
Приходить знову радість і любов,
І світло в душу знову проливає,
І знову зігріває кров...
***
 Любовь, как чудная страна,
Она открытьями полна,
В ней тишина июльской ночи,
В ней слово веришь, любишь, хочешь,
В ней песни птиц и шепот трав,
В ней ласки с ночи до утра,
В ней тот, кто любит, остается,
В ней сердце часто, громко бьется,
Она нам дарит нежный сон
И счастья сладкий, тихий стон.    (4)

***
За окном снегопад и снежинки летят
В вихре танца, кружась и играя,
И на землю ложась, что покрыл листопад,
Размокая, и тая, и тая...

Одиноко в ночи пламя нервной свечи
Разрывает туман своим светом.
Застывает вода, впереди холода,
Но не хочется помнить об этом.

Где твой теплый песок, твоих птиц голосок
Золотое, беспечное лето?
Почему пуст давно и усох колосок,
И не видно так долго рассвета?

Я хочу все забыть, убежать, разлюбить,
Растерять и забросить былое,
Яркой искрой костра в небо темное взмыть,
В те часы, когда ты был со мною.

Тишина, тишина, ты скажи, в чем вина,
Где и кем она обозначена,
Почему, тишина, я сегодня одна
И нет рядом дыханья горячего?   

Ты скажи мне, рассвет, где любимого след
Опрометчиво я потеряла?
Но молчанье вокруг и ответа мне нет,
Все укрыто зимы одеялом...
            02.01.2003г   

 

Если Вас заинтересовал альманах и есть желание насладиться им в полном объеме, автор  организует доставку  его наложенным платежом по Украине и на условиях предоплаты- за ее пределы. 

 

Обращаться:

 

1. +38-0634766300  
2. ПОЧТА : dobrotno@ukr.net 
3. ICQ 319112976



Обновлен 22 мая 2015. Создан 12 ноя 2010